Масштабування для Європи: Фонд підтримки відбудови, євроінтеграції та трансформації України

Завантажити документ

Змушена одночасно захищати свій суверенітет і пристосовуватися до стандартів Європейського Союзу (ЄС), Україна стикається з унікальним викликом на шляху до вступу: вибір щодо післявоєнної відбудови визначить, чи зблизиться її економіка з новою європейською кліматично нейтральною промисловою моделлю, чи закріпить довгострокові розриви в конкурентоспроможності.  Нинішні ціни на викиди вуглецю в Україні фактично є незначними (< 1 євро/т CO₂), тоді як ціни на викиди в ЄС, що формуються в рамках Системи торгівлі викидами Європейського Союзу (СТВ ЄС), у 2025 році сягнули 60–90 євро/т. Інтеграція до СТВ ЄС є необхідною умовою вступу до ЄС, однак різке підвищення цін на викиди вуглецю може дестабілізувати ключові галузі та підірвати політичну підтримку. Саме тому поступова підготовка є надзвичайно важливою.   

Емпіричні дані та практика ЄС вказують на чотири взаємодоповнюючі принципи, які роблять підвищення цін на викиди вуглецю реалістичним:  
(1) передбачуване та поступове підвищення ціни на викиди вуглецю для спрямування інвестицій без створення політичних, соціальних чи економічних потрясінь;  
(2) ефективне реінвестування доходів від викидів вуглецю для нівелювання нерівності розподілу та фінансування «зелених» інвестицій, що допомагає подолати лобізм промислових кіл;  
(3) випереджальне фінансування для подолання часового розриву між безпосередніми витратами на декарбонізацію та її довгостроковими економічними та екологічними вигодами; та  
(4) Міжнародні трансферти, спрямовані на подолання дефіциту внутрішнього капіталу, дозволяють інвестувати в модернізацію з порівняно низькими витратами на зниження екологічних ризиків.   
Попри створення в Україні системи реінвестування доходів від викидів вуглецю, головним обмеженням залишається масштаб: низька ціна на викиди вуглецю в Україні та малоймовірність її швидкого підвищення, у поєднанні з фрагментарними фінансовими надходженнями з-за кордону, обмежують можливості цієї системи реінвестування — вона скоріше підтримує окремі проєкти декарбонізації, а не забезпечує системну декарбонізацію економіки. Відтак політична підтримка стратегій декарбонізації, зокрема поступового підвищення ціни на викиди вуглецю в Україні, залишається низькою і, ймовірно, не зростатиме в умовах війни.  

Для вирішення цієї проблеми «курка чи яйце» у даному документі пропонується модель фінансової домовленості на основі чітких правил, у межах якої міжнародні внески, пов’язані з ЄС, на паритетній основі доповнюються внутрішніми доходами України від викидів вуглецю. Такі об’єднані кошти спрямовуватимуться до Фонду декарбонізації, інтегрованого в українсько-європейську систему управління, що створить масштабний фінансовий інструмент для декарбонізації промисловості та «зеленої» відбудови. Передбачуване співфінансування («фінансування на паритетній основі») створить стимул для України поступово підвищувати ціну на викиди вуглецю. Реінвестування доходів та співфінансування дозволять забезпечити видимі внутрішні вигоди, що суттєво спростить політичну економію проведення змістовної реформи у сфері ціноутворення для викидів вуглецю. Для ЄС спрямування значної частини підтримки відновлення через такий фонд матиме перевагу у вигляді стимулювання ефективного виконання кліматичних умов, одночасно забезпечуючи належне управління значними обсягами фінансування ЄС.  Досягнення такого результату потребує подвійного зобов’язання: проведення внутрішніх правових та інституційних реформ для формування дієвої траєкторії ціноутворення для викидів вуглецю та забезпечення активної участі міжнародних партнерів у нагляді за коштами, а також готовності ЄС надавати передбачуване «зелене» фінансування на основі чітких правил. Політичне «вікно можливостей» у 2026 році, яке збігається з переговорами в Брюсселі щодо Багаторічної фінансової рамки ЄС, створює своєчасну можливість для реалізації такого підходу.